Музика
Фаду, саудаде та острів
Звідки походить фаду, що означає саудаде, як португальська гітара набула свого звучання, а також острівна струнна музика, яка мандрувала аж до Гаваїв.
Зарезервуйте місце на сет ↗Доля, покладена на музику
Фаду — португальська пісенна форма, витоки якої простежуються до Лісабона 1820-х років, хоча, ймовірно, вона має давніші корені, які нікому не вдалося точно визначити. Назва, найімовірніше, походить від латинського fatum — доля. У масовій уяві фаду пов'язують із журливими мелодіями про море та життя бідняків, але насправді фаду може бути про що завгодно, аби лише зберігалася традиційна структура. У 2011 році ЮНЕСКО внесла фаду до списків спадщини живих традицій; Cante Alentejano — єдина інша португальська музика, що має такий самий статус.
Про що ці пісні
У масовій уяві фаду постає як журливі пісні про море та життя бідних людей, забарвлені покорою, долею й меланхолією, і багато пісень справді відповідають цьому образу. Його коріння сягає міського та морського робітничого класу Лісабона — того самого світу, що породив споріднені жанри в інших куточках португаломовного світу: морну Кабо-Верде, яка, можливо, пов'язана з раннім фаду, бразильську модінью та індонезійський крончонг. Кожен із них згодом виробив власну традицію. Ця спільна історія — одна з причин, чому фаду так добре подорожує світом і чому короткі вступи так допомагають: щойно ви знаєте, що пісня про розлуку, мелодія пояснить решту.
З таверн Лісабона
Музика виросла в робітничих кварталах столиці — серед моряків, докерів і завсідників таверн. Близько 1850-х виконавці ще й танцювали, а не лише співали; до кінця століття танцювальні ритми згасли, і фадишта став співаком у чистому вигляді. Марія Севера, яка співала й грала на гітарі в лісабонських тавернах і померла 1846 року у віці 26 років, залишилася в пам'яті як перша співачка, що прославила фаду. У XX столітті Амалія Родрігеш, яку називали королевою фаду, рознесла його по всьому світу.
Два міста, два стилі
Існують два основні стилі. Лісабонський стиль відоміший — значною мірою завдяки Амалії Родрігеш. Стиль із Коїмбри пов'язаний з університетом міста та давньою традицією серенад: його виконують лише чоловіки, в академічних мантіях і плащах, часто вночі на вулиці. Кожне місто навіть має власну модель португальської гітари: лісабонська звучить яскравіше, а коїмбрська — темніше.
Саудаде
Фаду йде пліч-о-пліч із саудаде — португальською назвою меланхолійного, ностальгійного прагнення до когось або чогось відсутнього, що може ніколи не повернутися. Це слово зустрічається в пісенниках XIII століття, і деякі письменники пов'язують його з великими португальськими морськими подорожами, коли родини чекали на моряків, які не повернулися додому. У виконанні ви чуєте його в рубato, коли співак затримується на останній ноті фрази, а гітари замовкають навколо неї.
Гітара з дванадцятьма струнами
Предками португальської гітари є цитола, відома в Португалії з 1200-х років, і пізніша цистерна; а форму їй надав у XVIII столітті так званий англійський гітар, який подарував їй ключоподібні кілки та налаштування. До другої половини 1800-х її партнерство з фаду зробило її модною. Її дванадцять сталевих струн розташовані шістьма парами, і у фаду вона веде мелодію та заповнює паузи між фразами співака, тоді як класична гітара тримає акорди й ритм.
Власні струни Мадейри
Мадейра має власну народну музику, з місцевими струнними інструментами, такими як мачете, ражау, брінкінью та кавакінью, на яких грають для традиційних танців, як-от байлінью да Мадейра. Емігранти з Мадейри рознесли деякі з них далеко. У 1879 році острів'яни, прибувши на Гаваї, грали вуличні концерти, а у 1880-х там було розроблено укулеле з малих португальських гітар, серед яких були мачете, кавакінью та ражау; троє майстрів-меблярів з Мадейри вважаються його першими виробниками. Фаду, яке ви чуєте сьогодні у Фуншалі, належить до національної традиції і живе поряд із цією острівною музикою.
Джерела